четвер, 17 січня 2013 р.

Думки щодо одного фільму

Прочитав у газеті "Коммерсант" анотацію щодо одного французького фільму, назва якого звучить як "Chroniques sexuelles d'une famille d'aujourd'hui". Продивився. Потім прочитав кілька коментарів-рецензій на професійному кіно-сайті. Так легше порівняти власні враження та коментарі інших людей. Якщо коротко, то цей фільм про сексуальні відносини у одній французькій родині. Саме так фільм і перекладається. Проте, як написав один з коментаторів, тут нема а ні сцен інцесту, а ні сцен з малолітніми акторами. Один з цих коментаторів виокремив сцени зі статевими актами, як головні, проте, на мій погляд, у цьому фільмі кожен бачить те, що хоче бачити. Для мене особисто, статеві сцени є лише другорядним, декораціями до основного сюжету. Тому мені хочеться зупинитися на темах, які затронуті, на мій погляд. Першою з них я вибрав сексуальне виховання у родині. 

У мене поки немає власних дітей, проте аби не допустити недоліків у вихованні, хотілося б мати відповіді на максимум з можливих питань, які виникнуть у дитини. Питання на тему "звідки я з'явився" (або у книжці Пітера Мейлі "Звідки я знайшовся") обов'язково виникнуть у дитини. І тут на вибір батьків два варіанті дій: або піти від відповіді (грубо кажучи "послати дитину"), або дати відповідь. У першому випадку дитина все одно знайде відповіді на свої питання, але з інших джерел. І пощастить батькам, якщо ці джерела не будуть занадто вульгарними, вуличними. У другому випадку батькам потрібно бути готовими дати відповіді. І, як стверджують психологи, питання будуть повторюватися не раз, лише у різних формулюваннях. І щоразу питання потребуватиме іншої відповіді. Вона не повинна суперечити попередній, лише розширювати її. Ніби художник кожним своїм мазком прикрашає картину, робить її зрозумілішою.

За часів СРСР ця тема була табуйована. Хоча церкви були зруйновані, з'явилися нові храми, які називалися міськими, районними, обласними тощо міськкомами, райкомами. обкомами. Суть мало змінилася. В тому числі і сексуальне виховання. Не дарма і досі існує фраза "сексу в Радянському Союзі не було". З розпадом СРСР з тепличних умов люди (особливо діти і молодь) були кинуті у кипляче море інформації. На початку 90-их ніхто з дорослих не займався фільтрацією. Першочерговим завданням була - економіка, перерозподіл власності тощо. Діти ж в свою чергу виховувалися на вулиці, на прикладах фільмів, які демонструвалися у кабельних мережах та на касетах. Батьки кинулися на ринки, а бабусям і дідусям було чхати на цю тему в житті дитини.

Хоча зараз і існують заборони на порнографію (всі її підвиди), проте зважаючи на сучасні методи донесення інформації вважаю ці заборони такими, які мають ККД, яке наближується до нуля. 90 відсотків сексуального виховання лежить на батьках і 10 відсотків на вчительці початкових класів! Саме тому я намагаюся до того, коли у мене з'являться діти зрозуміти логіку моїх відповідей на питання дитини. Поза сумнівом, хлопчику це повинен пояснювати батько, а дівчинці - мама. Крім випадків, коли є лише один з батьків, або інших екстраординарних (є випадки, коли дитина більше довіряє комусь з батьків, незалежно від статі). Але те, що батьки повинні обов'язково говорити про це з дитиною, коли у неї з'являться подібні питання - це аксіома!

Перші питання у 3-4-5 років, звідки я з'явився, особливо після відомих фраз у дитячому садку про "поцілунки і діти від них". Не потрібно розповідати дитині увесь процес. Достатньо показати дитині як зростає насіння квітки, посадженої у горщик у вікні. І пояснити, що тато так само посадив насіння у маму, і, так само, з того виросла дитина. Цього буде цілком достатньо, аби задовольнити жагу знань. Згодом виникатимуть складніші питання на цю ж тематику. Їм також потрібно давати рівно такі відповіді, які потребуватиме дитина у своєму розвитку. Потрібно бути готовими до питань сексу, мастурбації, гомо-чи бісексуалізму тощо. Не потрібно звинувачувати дітей у їхньому виборі, у питань, які виникають. Потрібно спочатку знайти відповіді для себе. Це дуже складно. Проте дуже необхідно. Бо саме від наших відповідей маленькій дитині залежить її майбутнє. Якщо ти маєш хоча б маленьку відповідальність за дітей, то повинен розуміти її!!!

субота, 3 листопада 2012 р.

Питання антисемітизму

У зв'язку з тим, що до українського парламенту пройшла партія Свобода, у світі розгорілися дискусії про її антисемітську сутність. Так як я голосував саме за цю партію, про причини висловлюся пізніше, то вважаю за потрібне пояснити своє ставлення до цього поняття. Ну, по-перше, про сам термін. Його коренем є слово семіт, семітські народи, до яких відносяться як євреї, так і араби. Тому вживання його людьми, як суто антиєврейське так само не вірне, як вживання терміну фашисти до Гітлера (який ніколи не був фашистом). Як кажуть наші північно-східні сусіди "так історично склалося" (тобто один сказав невірно, а інші почали за ним повторювати). Далі йдуть лише мої домисли, в яких я можу і помилятися, але це лише мої думки. На мій погляд до євреїв ставилися досить негативно тривалий час, в Україні зокрема. Достатньо прочитати українських класиків (наприклад "Кайдашева сім'я", де вказується на скупого жида). Мені здається причина в тому, що у людей завжди негативна думка про тих, хто живе краще за них. І байдуже, як зароблені гроші (чесним чи не чесним шляхом), достатньо глянути на наших олігархів, про яких побутує думка, що чесним шляхом заробити не можливо, але згадаємо Корейкіна з "Золотого тільця", чи він вкрав чи гроші, чи просто не витрачав зайве? А в нас суспільство полюбляє халяву. Євреї ніколи не мали до минулого сторіччя власної держави, розселилися по всьому світі. Мабуть, це спонукало їх до інтенсивнішої роботи, бо перебували у гірших умовах ніж місцеве населення. Інше питання, що десь вони, можливо, були хитріші, десь жадібніші. Причини були різні, але призводило це до того, що вони ставали багатшими за місцеве населення. І звичайно селянин маючи лише землю, працюючи на важко панщині, можливо, мав більше гордості, чи ще якісь причини, не бажав ставати комерсантом, а залишався працювати на землі. Сьогодні так само різні спеціальності, різна робота приносить різні заробітки і вони не завжди корелюються від інтенсивності роботи чи умов праці. Врешті-решт за багато сторіч у людей виробилося подібне ставлення до приїжджих (у нашому випадку до представників іншої нації). Причини виокремлення Гітлером євреїв я не знаю. Про це існує стільки думок, що важко вибрати вірну. Хоча можу припустити, що причини були такі самі, що і у звичайних людей. Успішність євреїв у різних країнах здавалася йому великою загрозою, що лише вони зможуть перешкодити йому, а не представники інших націй, які мали інші характеристики. Звичайно я можу лише співчувати євреям, яких дійсно саме за національною рисою, а ще частіше за релігійною (що і досі є причиною нелюбові до євреїв, хоча відносити це потрібно саме до радикальних віруючих і їхніх книг). З іншої сторони католики (духовенство) свого часу принесли не менше лиха. Але ніколи не міг зрозуміти, чому саме вони (євреї) наголошують на своїй окремішності. У світі існує безліч фобій на національному ґрунті: хтось не любить французів лише за те, що вони французи, хтось німців, хтось росіян, хтось українців.... Наскільки я розумію аргументи цих людей (хто виокремлює антисемитизм в окреме явище), вони наполягають лише на те, що євреї найбільше постраждали у Другій світовій війні. Так, я вже вище написав, що співчуваю їм. Але мільйонами страждали й інші національності, які знищували саме за національною ознакою. Десь це відбувалося в окремих районах, а десь в межах цілих держав. Не треба далеко йти. У сусідній Росії часто можна прочитати і почути думки, про те що треба вирізати чи бити вихідців з Кавказу, мусульман чи навіть самих росіян (як національність). Тому важко зрозуміти те, що в багатьох країнах Європи виокремлюються антисемітські вислови, як злочин і прописується у кримінальному кодексі. Чому одній не розумній людині не можна сказати, що єврей такий-сякий, а іншій так само не розумній людині можна сказати, що француз так само такий-сякий. Хіба лише це не є дискримінацією за національною ознакою? Хіба подібні закони не можуть спонукати людей, які коливаються бути прихильним до антисемітизму? Тому критику Свободи лише з точки зору можливих висловів окремих осіб стосовно окремих націй не вважаю достатнім аргументом. Деякі наші міністри висловлювалися не краще про галичан, інші так само висловлюються проти мешканців Донбасу. І хіба це є аргументом? Якщо від конкретних осіб є подібні вислови, подавайте на них в суд за "розпалювання міжнаціональної ворожнечі", якщо в програмах партій є подібні вислови, змушуйте через суд та мінюст змінювати ці програми. Хіба це хтось робить? Хоча б спробу? Всі одразу біжать до Шустера чи Кисельова. Шкода. Потрібно спочатку подумати, зробити, а потім вже тріпати язиком!

четвер, 28 липня 2011 р.

Тупість фільмів

В житті я оточений безліччю пропозицій кінематографу. Умовно я завжди поділяю фільми за країною. Бо завжди можна виокремити держави, де кінематограф безпосередньо пов'язаний з державною політикою. Такі країни як Китай, Північна Корея чи Росія здатні випускати лише кінострічки дозволені владою. І лише такі генії як Параджанов чи Гайдай могли випускати справжнє кіно. Хтось з них робив фільми, які не зачіпали "головні струни" політичного устрою, а хтось вмів вміло маневрувати. Історія створення того ж "Щорсу" Довженка досить цікава. Незважаючи на незавершеність фільму, неможливість побачити наочно кінець "героя" громадянської війни можна зрозуміти ставлення режисера до всього цього. І все одно Довженко продовжував творити, а Сталін вважав його одним з найвизначніших режисерів, проводжаючи його до готелю.

Кінематограф демократичних країн чимось відрізняється. Головне те, що у цих державах можливе існування незалежного якісного кінематографу. Його дуже мало, важко знайти, його ніхто не перекладає на інші мови, але він є. Проте я хочу висловити враження від іншого кіно. А саме комерційного. Звичайно головний принцип подібних фільмів: доступність і зрозумілість для всіх верств суспільства. Але, я не розумію навіщо це робити. Ніхто ж не шиє одяг, який би підходив для бомжа і мільйонера... Ніхто не робіть якісне вино за 15 грн. Є вино за 200 грн. (в якому відчуваєш виноград) і вино за 15 грн. у паку (в якому відчуваєш смак порошку). Фільми ж намагаються зробити для всіх. І для тих хто не бажає логічно мислити і для тих, хто аналізує кожен крок героя.

Наведу приклад. Маю бажання передивитися фільми Норріса. Навіть серед героїв бойовиків можу виокремити особистості. Саме головне, що стало початком. Якщо Сігал чи Норріс відкривали школи бойових мистецтв задовго до фільмів, то Ван Дам чи Шварцнегер до бойових мистецтв не мають жодного відношення. Один гімнаст, а інший культурист. Знайдіть мені гімнаста або культуриста, який здатний "розкидати" з десяток супротивників. Цим я хочу сказати, що Шварцнегера чи Ван Дама я можу оцінювати лише як акторів, а не як майстрів бойових мистецтв. Доречи Брюса Лі чи Джеккі Чана я не беру до уваги, бо це зовсім інша площина, яка не перетинається з вищезазначеними акторами.

Дивлюся серію про техаського рейнджера: Четвертий сезон, четверта серія. Якось не хочеться описувати з десяток моментів, де герой Норріса поводив себе досить "тупо". Наведу один приклад. Сказали що злочинець любить дорогі машини. Приїхали, до кафе де імовірно знаходиться злочинець, біля його входу стоїть дорога машина такого ж типу і кольору. Герої бачать машину, потім заходять до кафе і починається бійка. Злочинці втікають на цій машині. Постає питання, дурне, але питання, чому не можна було заблокувати цю машину. Якщо злочинці так люблять шик, вони на іншій не поїдуть, а проткнути шини, це секунда. Законність тут не причому, якщо питання стосується життя заручника. Я розумію, що це фільм, але вибачте, мене вважають за придурка, який не може побачити такий пшик. Тобто мене спонукають не дивитися подібні фільми. Бо як би я не ставився до Норріса, як до майстра бойових мистецтв (а ставлюся я досить "чудово"), як до актора, а швидше як до виконавця ролі режисера і сценариста, я можу поставитися дуже негативно.

P.S. Маленький відступ. "Міцний горішок" Брюса Вілліса". Погоджуюся з багатьма, що це вперше, коли звичайна людина стала героєм бойовиків (не каратист чи культурист). Але порівняти першу і четверту частини нереально. Якщо перша частина на тверду 5-ку, то остання отримає не більше одиниці. І проблема не у "вихолонещості" сюжету. Проблема в тому, що першу частину я міг уявити у реальному житті, а четверту - ніколи!!!!

четвер, 30 червня 2011 р.

Суд над Тимошенко




Одразу хочу зазначити, що не розбирався у справі, знаю поверхово і не відчуваю потреби в цьому розбиратися. Маю величезні сумніви в тому, що отримаю всі необхідні дані для того, аби мати власну думку.

Мені більше цікавий зовнішній бік справи. Пам'ятаю, коли був на суді, щодо приміщення Харківського Руху, дехто з колег намагався "гучно висловитися" щодо справи. Я трохи стримував колег. Але і самому інколи хотілося "кинути кілька словечок". Проте я цього не робив, бо хочу грати за правилами, як би вони мені не подобалися. Починаючи з переходу дороги у потрібному місці (як би дехто не сміявся з мене).

Саме тому ми так і живемо, що кожен робить те що захоче і не живе за правилами.

Так от, стосовно суду. Я не дивлюся засідання, як це роблять багато хто з моїх знайомих. Я не адвокат, не суддя і не прокурор. Мені достатньо того, що я бачу у новинах (і Інтер, і Тві, і 5 канал і всі інші), читаю ЗМІ (Українська правда, Комерсант та інші). Можливо я і читаю чиюсь субєктивну думку, але витрачати кілька годин часу на продивляння шоу я не маю бажання.

А шоу це чисте. Це соло однієї людини, театр одного актора, якщо бажаєте. Існує ЮВТ та інші: суддя, прокурор, адвокат, глядачі… Це все сцена, а ми повинні стати глядачами цього дійства. Саме для нас усе це зроблено. Звинувачення судді, крики в залі… Хіба це суд????

Скажу так. Була суперечка, чи варто було ці засідання транслювати у прямому ефірі. Мені доводили, що якщо не включити камеру, то потім ЮВТ скаже, що все підробили, а так все наче на долоні… Не згідний! Суд прийме таке рішення, яке йому (Януковичу чи ще комусь) необхідне, ЮВТ прокоментує це так, як їй потрібно (тобто звинуватить суд у всіх гріхах), прихильники ЮВТ повністю підтримають об’єкт своєї закоханості. Тепер питання: навіщо ВСЕ ЦЕ, якщо зарання відомі всі наступні дії у постанові?

І ще одне. Мені цікаво, що б було, якби на лаві підсудних була не ЮВТ, а звичайна жіночка, припустимо, щодо пенсії: вона б відмовилася назватися? Вона в відмовилася відповідати на питання судді? Вона б звинувачувала суддю у всіх смертних гріхах? Її друзі сиділи б у залі й кричали будь-що?.. Сумніваюся…

Мені хотілося б лише одного, аби всі грали (жили) за правилами. Не подобаються правила – домагайтеся їх змінення (через вибори). Якщо нешановні Тимошенко, Янукович, Азаров та всі інші показують нам як потрібно жити, то чи будемо ми, пересічні громадяни, дотримуватися законів і правил?

Хіба це не шоу?..


понеділок, 20 червня 2011 р.

Чому я не змінив свою думку за півтора роки…

Півтора роки тому на виборах Президента України, а саме у першому турі я голосував за Віктора Андрійовича. На другий тур я не поїхав, бо не хотів витрачати значні кошти (а мені потрібно добиратися до дільниці не одну сотню кілометрів) заради галочки у пункті "Проти всіх".

Ну і наслухався ж і начитався про "противсіхів". Якими словами лише не називали. Навіть єдиний україномовний журнал свого часу у Харкові (зараз є ще один) "Український тиждень" поливав брудом всіх, хто не схотів робити вибір між Тимошенко і Януковичем. Врешті решт усі, хто підтримував Тимошенко зробили крайніми "противсіхів". Тобто ті, хто не проголосував за Тимошенко і Януковича винуваті у тому, що Юлія Володимирівна не стала Президентом. Основним об'єктом "нападок" став, звичайно, Ющенко. Хоча як мене не переконували прихильники ЮВТ (Юлії Володимирівни Тимошенко), жоден не зміг навести доказ того, що Ющенко закликав когось голосувати проти всіх. Єдине, що я бачив - його слова, що він буде голосувати відповідно, проти всіх. Але він і до того висловлювався проти як Тимошенко, так і Януковича. Тому нічого дивного я тут не бачу. Це мені нагадує нашу українську звичку звинувачувати у всіх бідах Росію, по принципу: "у нас три біди: дураки, дороги і Росія". Але мало хто вважає, що винні ми самі. От і щодо виборів. Хіба хтось з прихильників Тимошенко подумав, що саме вона винна у тому, що не змогла переконати проголосувати за себе... Що думка Ющенка виявилася для якоїсь, критично важливої кількості виборців, важливішою за думку Тимошенко...

Скажу одразу чому я у першому турі голосував за Ющенка. Хтось буде сміятися, але лише за тим принципом "кого найбільше ненавидить Москва". Не тому що я не люблю Росію. Звичайна логіка. Я хочу аби Україна була незалежною - Росія метрополія - метрополія боїться незалежності колоній - метрополія боїться тих, хто може зробити колонію незалежною - метрополія боїться Ющенка - Москва не бажає Ющенка. І все... Зрозуміло, що Віктор Андрійович не зможе зробити Україну такою, якою зумів зробити Саакашвілі Грузію, але у Москви є "тваринний страх" перед Ющенко. Цього на попервах достатньо. Полякати трохи.

Далі потрібно зробити так аби Москва заспокоїлася, аби зробити вирішальний удар. Тут я виокремлю економіку і культуру. Економікою можна ослабити зв'язок між Росією і Україною, а культурою можна нанести рішучий кінцевий удар...

В тому, що Путін підтримував Тимошенко я не сумніваюся. Чому? Бо Тимошенко нічого не тримає в Україні. Думка багатьох політологів українських полягає в тому, що Януковича тримає в Україні бізнес. А Тимошенко?.. Жеваго? Мені здається, він і без Тимошенко чудово знаходить спільну мову з ПР. Сумніваюся, що хтось з наших олігархів чесно отримав активи. А поки що жоден актив у Жеваго не відібрали, хоча можливостей багато. Висновок зрозумілий, гадаю. Назвіть інших олігархів...

Думку про те, що для Тимошенко головне посада і вона не покине політичну діяльність в Україні розділяю частково, бо все ж мені здається, що для неї головне власна свобода, економічна в першу чергу. Якщо її притиснуть добряче, подивимось. Поки лише лякають.

Щодо Януковича, то спочатку я скажу, що не голосував за нього і зараз би не проголосував. Але... Розуміючи те, що наближених до нього олігархів лякає доля Ходорковського, а самого Януковича - доля Лукашенка... Те що всі вони прагнуть відпочивати у Парижі, а не в Сочі... Те що за словами багатьох російських політологів (а я їх слухаю ледве не щодня) який би не був в Україні Президент, він ніколи не буде проросійським... можу зробити висновок, що він не найгірше зло...

Зараз на мене накинеться багато хто. Згадають, припустимо, Табачника... Згоден. у нього є прихильники у Москві, його не так легко зняти. Але чи потрібно це Януковичу? Хіба не варто зосередити увагу нацдеків чи націоналістів на подібній фігурі, доки потрібні люди займаються потрібними справами. І сумніваюсь, що Табачника знімуть, максимум переведуть на іншу, не менш важливу посаду. Так само, як ніхто не зупиниться у стримуванні Тимошенко, інших важливих конкурентів Свободи на Заході України.

З однієї сторони Януковичу хочеться отримати монополію, з іншої він чудово розуміє, що тоді йому світить лише Сочі і сибірські шамани. От і крутяться вони на вертелі. А Тимошенко та інша опозиція ніяк не може використати момент, сварячись за підписи чи хто першим винесе прапор.

У висновку хочу згадати зазначені вище моменти, щодо економіки і культури. Чомусь мені здається, що Янукович нанесе російсько-українським відносинам економічного удару (доки жодна людина не змогла мені навести прикладу суттєвої здачі економіки, згадують лише Севастополь і Табачника, а це швидше відноситься до іміджу і культури). А наступний Президент, хотілося б вірити, що за 5 років з'явиться людина, яка б змогли гідно очолити державу (хочу вже 4 роки) нанесе культурного удару і остаточно розірве, так звані "братські відносини"!

середа, 15 червня 2011 р.

Харківський Рух сьогодні



Восени 2009 року я, як і досить багато рухівців Харківщини вийшов з партії. Причин на те було достатньо. Головною, на той час, була та, що центральні керівні органи "наполегливо" штовхали нас "в обійми" БЮТ. А мені ніколи не вдавалося робити те, чого я не хотів. Якщо не підтримував я Тимошенко, то за жодних обставин не зміг би агітувати за неї. Дехто у русі залишився. Багато цікавих моментів того часу залишу поки за дужками, можливо колись я і розповім про них.

Але наразі розповім про враження які у мене склалися за останній час.

Ще з часу мого виходу і я, і Семенченко були впевнені, що почнеться страшенні "бійки" за посаду голови. Так і вийшло. Викладу свої думки. Семенченко був тією людиною, яка могла тримати в купі більшість організації. Навіть якщо хтось виокремлювався, він точно не міг становити більшість, не міг перетягнути на свою сторону яку-небудь значну кількість рухівців. Анатолію Олексійовичу вдавалося на протязі понад 16 років акумулювати навколо себе більшість партійців області. Причин для того є достатньо. Не варто їх перераховувати.

З того часу, як Семенченко вийшов з Руху до організації повернулася більшість тих, кого нам так важко було виключити. Такі "члени Руху" як Стариченко чи Гай (і він і вона) завдяки своєму "нахальству" змогли отримати якісь посади: Стариченко став головою Управи, а Олександр Гай очолив ревізійну комісію МНР . Пан Федоренко, який організовував захоплення управи Руху з викликом "ведмежатників", як він сам зізнався підполковнику Дзержинського РВВС і якого гаряче підтримували з Києва залишився не при справах. Молодість і хитрість перемогла. Рух очолив Олександр Денисов, а молодіжку його зять, мій колишній секретар - Павло Куц. Майже відразу розпочалася боротьба за посаду: Стариченко, Денисенко, Денисов, Федоренко... кожний тягнув ковдру на свою сторону.... Дехто їздив до Києва з "докладами-скаргами", дехто боровся на місці. Для когось посада означала додаткові пару тисяч гривень зарплатні в апараті Руху (доречі заробітна плата у Центральному апараті Руху надзвичайно маленька. Не дарма "тєкучка" кадрів величезна, з того часу як я був керівником прес-служби чоловік з 5 змінилося тих, з ким я контактував. Свого часу, навіть, скоротили посаду прес-секретаря.), для когось - можливість самоствердитися (піар, телебачення.....), а для когось - все разом.

Старі рухівці не раз покладали квіти до дошки Чорновола, на відкритті якої був і Шумілкін, Кушнарьов. Частенько до нас виходили "представники" теперішньої "команди" запрошували на чай, агітували повернутися... Але для нас рішення було свідоме, а не кон'юнктурне, ми не готові поступитися принципами заради грошей чи слави, як змогли інші. Тому ми вперто продовжуємо шанувати людину, для якої Рух був життям, а не трампліном до грошей і посад.

Не так давно побачив відео, уривок якого наведу. Так само варто показати фотографії, які викладені керівництвом теперішнього Руху:







Звичайно я не маю права засуджувати людей за відпочинок, це їхні справи, але у мене є питання: навіщо це робити публічно??? Мені здається, що такими речами хваляться люди, які не заробили того, що мають, наприклад, діти мажорів, про яких так часто розповідають. Хіба не можна це зробити в "закритій" дружній атмосфері? Хіба від цього отримуєш менше задоволення? Скільки я був у Русі жодного разу фотографії, які могли зганьбити Рух не з'являлися, а зараз ці фотографії викладає нинішнє керівництво Руху. Колись був на відзначенні дня народження голови МНР Крулька. Хотів зробити для себе фотографію на пам'ять. То Іван мені дорікнув, що це може бути "компроматом". То тепер у Харкові керівники самі викладають в інтернет компромати на себе.

І сміх, і гріх...